воскресенье, 13 мая 2018 г.

Невірно. Зовсім невірно. Вас завжди тягне додавати. Але ж треба також і віднімати. Треба не тільки об'єднувати, але й роз'єднувати. Бо це життя. Це є філософія. Це є наука. Це є прогрес, цивілізація.
(Йонеско Е. Урок // Французька п'єса. — С. 420)



Абсолютно справедливо, істину слід шукати не в книгах, а в житті.

                                Ежен Йонеско




суббота, 12 мая 2018 г.

Урок вивчення п’єси Е.Йонеско «Носороги»


Тема уроку: Е. Йонеско «Носороги». Символічний сенс сюжету. Сатирично-гротескне змалювання процесу «омасовлення» людей. Проблема втрати індивідуальності під тиском масової свідомості. Сутність опору Беранже. Система образів.
Мета уроку: познайомити учнів із життям та літературною діяльністю французького драматурга XX ст. Ежена Йонеско — представника «театру абсурду», розкрити зміст п’єси «Носороги»; розвивати вміння аналізувати твір; формувати світогляд учнів.
Епіграф: Я людина і буду нею до самого кінця. Е.Ионеско
Обладнання: портрет Е.Йонеско; Е.Йонеско з дружиною і дочкою; ілюстрації до п’єси «Носороги» та інших творів; виставка творів драматурга.
Тип уроку: урок вивчення нового навчального матеріалу.
Хід уроку
I.   Повідомлення теми, мети, епіграфа уроку.
II.  Актуалізація знань.
Бесіда за питаннями вчителя
1.  Що таке «театр абсурду»? Коли він виник?
(На початку 1950-х рр. у французькому театральному мистецтві заявив про себе новий напрям, що здобув популярність як «драма абсурду». «Театр абсурду» — термін, який позначає сукупність явищ драматургії авангардизму та театру 40-60-х рр. XX ст. Поняття «абсурд» (від лат. «недоречний, безглуздий»).
2.  Хто став засновником «театру абсурду»? (Його засновниками стали Е.Йонеско та Семюел Беккет).
3.  Хто запропонував цей термін? (Мартіне Есмін).
4.  Як називав цей театр Е.Йонеско? (Він називав його «театром парадоксів» або «парадоксальним театром»). Що таке парадокс?
5.  Яка головна думка цього театру?
(Головною для цього напрямку є думка про те, що світ, життя, дійсність парадоксальні і абсурдні, тому що людину не можуть зрозуміти інші, людина не в змозі зрозуміти сама себе).
III.  Формування нових знань і способів дії.
1. Розповідь про митця
Вчитель. Сьогодні, друзі, ми здійснимо подорож до Румунії, побуваємо у Златині, де народився Е.Йонеско, в майбутньому драматург XX ст. Отож, вирушаємо у подорож. А допоможуть нам здійснити її знавці життя та творчості Йонеско. (Учні отримали випереджальні завдання: підготувати невеличкі розповіді про життя французького драматурга).
Повідомлення учнів.
1 учень. У 1950 р. в маленькому Паризькому «Театр де Нонтамбюль» («Театр сновид») була поставлена одноактна п’єса «Голомоза співачка» зовсім невідомого на ті часи автора-початківця Е.Йонеско, який працював коректором в одному із видавництв. Це був перший твір «театру абсурду». Прем’єра цієї п’єси не зробила Йонеско відомим. Так само як і наступні його п’єси-притчі, або абсурдські фарси — «Урок», «Стільці», «Жертви богу» — ще не знайшли свого глядача. Ситуація змінилась у 1954 р., коли була поставлена перша об’ємна п’єса «Амадей, або Як його позбутися». Довгоочікуваний успіх прийшов. «Театр абсурду» владно заявив про себе, а Йонеско відразу перетворився на живий міф.
2 учень. Румунсько-французький драматург, класик театру абсурду Е.Йонеско народився в Румунії у Златині в сім’ї румунського адвоката і француженки. Ежен — так його звали по-французьки. Французька мова стала для нього рідною. Відразу після народження хлопця батьки переїхали до Парижа. Маленький Ежен досліджував різні кутки міста, записуючи свої думки і переживання спочатку в щоденник, а пізніше — у вигляді маленьких п’єс.
3 учень. У 1926 р. він повертається до Румунії, коли йому було 13 років. Закінчив Бухарестський університет, працював викладачем французької мови, спробував свої сили в літературній критиці. У 1938 р. назавжди виїхав у Францію, де через півтора десятки років йому судилось стати всесвітньо відомим драматургом «театру абсурду».
У 1936 — 1941 рр. — драматург живе в Марселі. З 1945 р. працює редактором періодичних видань. Визнання прийшло до Йонеско в 1956 р., коли видатний французький драматург Жан Ануй назвав його п’єсу «Стільці» шедевром. Великий успіх мала п’єса «Носороги» (1957). З 1970 р. Йонеско — член французької Академії. Окрім п’єс, писав есе і оповідання, а також лібрето для опер. Помер у 1994 р. в Парижі.
Вчитель (доповнення до сказаного учнями).
Е.Йонеско написав, крім названих, й інші п’єси: «Безкоштовний убивця», «Повітряний пішохід», «Король помирає», «Ігри в убивство», «Макбет», «Урок», оповідання есе, критичні статті. Після закінчення війни він пише п’єси, в яких у зви чайній атмосфері змішуються невдоволення і агресія, як призводять до катастрофи. При цьому Йонеско шукає про тиріччя між словами і подіями. Свої драми характеризува як «антитеатр», засобами якого хотів показати на сцеь незрозумілий і хаотичний світ. Таким чином Йонеско зклав основи «театру абсурду».
Клас поділяється на 4 групи, кожна з яких отримує своє завдання:
·                   Знайти в тексті п’єси елементи «театру абсурду» (Виписати в зошити).
·                   Знайти в тексті приклади використання гротеску.
·                   Виписати в зошит фантастичні елементи. Для чого вони використовуються у творі?
·                   Прочитати в особах уривок із п’єси. Пояснити, як ви зрозуміли прочитане. (Уривок II дії п’єси. Оносороження)
IV. Підсумки уроку.
Драма «Носороги» продовжує певні художні «ходи» п’єси «Урок», водночас створює стихію розумної гри, спрямовуючи глядацьку увагу у бік певних основоположних сюжетів сучасної історії. З надзвичайною майстерністю Йонеско видобуває художню ситуацію, що в ній, з одного боку, постає водночас і елегантна, і моторошна алегорія такого катастрофічного омасовлення людей, а з другого, їхня вперта спроба або не помічати цієї катастрофи, або ж одразу пристосовуватися до неї. «Носороги» подають феномен стадності ніби у подвійній експозиції — тут і неухильне перетворення людей на носорогів, але тут і їхнє намагання заплющити очі на таке перетворення. Напевне, зовсім не випадково дія «Носорогів» розгортається в статичних декораціях французької провінції, яка при всіх своїх достоїнствах час від часу демонструвала «оносороження» у тих чи інших напрямах масової істерії. Поважна норма зразкових громадян раптово перетворюється на вовчу зграю, охоплену жадобою якоїсь «расової» іншої крові.
Художній світ, створений письменником, прозаїчний і населений звичайними людьми. Трагедії героїв — дрібні й абсурдні. І водночас цей світ, при всій своїй буденності, — фантастичний, бо найнеймовірніше відбувається в житті звичайному. Світ письменника сповнений жаху, безнадії, мороку. Фантастичне в п’єсі переплітається з прозаїчним зображенням буденності, що створює особливий світ твору — складний, дисгармонійний, як і саме життя.
V. Домашнє завдання.
Відповісти на запитання: 1. Що було причиною перетворення людей у носорогів? 2. Чому Беранже не перетворився у носорога?


Цікаві факти

За свою літературну діяльність Ежен Йонеско написав всього один роман «Самотній» в 1973 році.
Ежен Йонеско є визнаним батьком абсурдизму, класики театрального авангарду ХХ століття.
Незважаючи на те, що поет народився в Румунії, його першою мовою була французька.
Через все своє життя він проніс ненависть до тоталітарних режимів. Свій погляд на них він описав в п’єсі «Носороги».
Перша прем’єра Йонеску відбулася 11 травня 1950. У «Театрі опівнічників» було поставлено його п’єсу.
«Голомоза співачка». Перша назва цієї п’єси — «Англієць без справи».
У 1936 році поет одружується на Родіці Буриловій. Її витонченість і екзотична зовнішність породила чутки про те, що його дружина китаянка. У шлюбі у них народилася дочка Марі-Франс.
Завдяки своєму другові Володимиру Максимову, Ежен увійшов до складу редколегії його (Максима) журналу «Континент» і в правління фонду журналу. Ежен боровся за об’єднання Східної Європи.
Ежен Йонеско був затятим противником тоталітарних режимів. Через що свого часу сильно посварився зі своїм батьком і назавжди виїхав з дружиною в Париж.
У Франції життя письменника складалася нелегко: Йонеско змінив кілька професій, довше пропрацювавши коректором в марсельському юридичному видавництві.

Йонеско декларував свою любов до європейських цінностей і яро захищав їх від ідей соціалізму.

четверг, 10 мая 2018 г.

Художні та світоглядні особливості п’єси «Носоріг»

П’єса «Носороги» (1959) — алегорія людського суспільства, де озвіріння
людей — закономірний результат соціального устрою. Згодом Йонеско так
пояснював задум свого твору: «Носороги» — без сумніву, антинацистський
твір, але передусім це п’єса проти колективних істерій та епідемій, що
криються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш
серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні
ідеології». Авангардним Йонеско вважав таке мистецтво, яке поєднує в
собі конкретно-історичне та універсальне, котре в актуальному вбачає
певну «незмінну загальну основу, що її можна розкрити безпосередньо в
собі».

П’єса «Голомоза співачка»

До 1948 р. Йонеско робив лише регулярні щоденникові записи і, за його
власними словами, відчував відразу до театру. 1950 р. в паризькому
«Театр де Ноктамбюль» («Театрі Сновид») режисер Н. Батай поставив першу
п’єса Йонеско «Голомоза співачка».
Приводом до написання п’єси стало ознайомлення автора із самовчителем
англійської мови. В безглуздості завчуваних фраз, у беззмістовності
діалогів, у банальності думок і алогічності ситуацій, описаних у
підручнику, Йонеско побачив відображення абсурдності людського буття.
Своє полювання на приховану реальність Йонеско розпочав з мови.
Його перша п’єса «Голомоза співачка» і була задумана як трагедія мови.
У пошуках нової естетики. «Голомоза співачка» має підзаголовок
«антип’єса». Йонеско, справді, пише твір, який руйнує канони
драматургічного роду.
«Голомоза співачка» — п’єса камерна, як, втім, і більшість п’єс Йонеско.
Головні персонажі — подружня пара Смітів і подружжя Мартінів, які
навідалися в гості до Смітів.
П’єса позбавлена традиційного сюжету, в ній, по суті, нічого не
відбувається. Персонажі обмінюються репліками, словами, в яких немає ні
нової інформації, ні оригінальної живої думки. Діалог у п’єсі будується
за принципом алогічності, руйнування причиново-наслідкових зв’язків.
Динамізм п’єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова
персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені
вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а
окремі склади й звуки.
Автоматизм мови — головна тема «Голомозої співачки». П’єса Йонеско вчить
нонконформізму, розвінчує дрібного буржуа як тотального конформіста, як
людину сприйнятих нею ідей і гасел. 
Нафарширувавши текст стандартними підручниковими фразами, драматург
оголив на сцені відчуття, яке мав би пережити кожен, хто хоч раз бував
на мітингу, з’їзді, конференції, партійних зборах, творчому вечорі,
корпоративній вечірці чи будь-якому іншому заході, де збирається більше,
ніж одна істота.
А саме мова — це вже не засіб спілкування, люди говорять лише для того,
щоб нічого не сказати.
Завдяки «Голомозій співачці», зауважив Сартр, «виникає дуже гостре
уявлення про абсурдність мови: настільки, що не хочеться взагалі
говорити».
Можна б згадати й проникливе спостереження великого захисника
соцреалізму від шкідливих західних впливів Якова Фріда, мовляв, текст
«Голомозої співачки» «межує з ідіотизмом».
Окрім усього іншого, іронія долі тут полягає в тому, що текст самого
Фріда, як і присвячені драмі абсурду тексти Міхеєвої, Бояджієва чи
Абалкіна, цю межу легко долає, підтверджуючи цим, що Йонеско таки мав
рацію.

вторник, 8 мая 2018 г.

«Трагедія мови» як форма абсурдизації драми

«Трагедія мови» згідно Йонеско – це неможливість спілкування людей за
допомогою формалізованої мови банальностей та кліше, оскільки вона
втратила свою комунікативну функцію і не передає ні думок ані почуттів.
З іншого боку, мова є системою, і як будь-яка система вона обмежує волю
людини, є інструментом влади над індивідом, а отже, підлягає руйнуванню.
Мова стала головним героєм ранніх п’єс Ежена Йонеско, таких як «Лиса
співачка», «Урок», «Стільці». Драматург показав, як криза думки та
логіки відбивається в мові, а беззмістовний обмін репліками
уподібнюється абсурдній машині, що виходить з ладу та в кінці кінців
повністю ламається. Невміння говорити випливає з невміння мислити та
відчувати. «Трагедія мови» починається там, де слова втрачають
комунікативну функцію, підміняючи її констатуючою.

суббота, 5 мая 2018 г.

«Театр абсурду» — найбільш значне явище театрального авангарду другої
половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл «театр абсурду» є
найумовнішим літературним угрупованням. Річ у тім, що представники його
не лише не створювали жодних маніфестів чи програмних творів, а й
узагалі не спілкувалися один з одним.

среда, 2 мая 2018 г.

Ежен Йонеско — це одна з центральних постатей так званого театру
абсурду, котрий театрознавці радянської доби не звинувачували хіба що в
людожерстві — мабуть, просто тому, що він був надто відомий та
популярний. Саме завдяки п’єсам цього французького драматурга
румунського походження, а також творам Семюеля Беккета, Гарольда Пінтера
(нещодавно нагородженого Нобелівською премією з літератури), Жана Ануя,
Славоміра Мрожека та інших, на Заході після Другої світової війни
склалася надзвичайно потужна драматургія, котра радикально відрізнялася
від класичного корпусу театральних текстів — і сюжетами, і мовою, і
героями, і вимогами до режисури.